Гостевая книга
Дорогой зритель!
Мы знаем, что все в мире происходит неслучайно. И каждая наша встреча с каждым конкретным зрителем тоже не может быть случайной. Мы надеемся, что в момент этой встречи, уникальный и неповторимый, нам удается достучаться до каждого, поделиться тем важным, с чем мы выходим на сцену. Тем, ради чего делается каждый спектакль.
И нам очень важно, с какими эмоциями, мыслями, ощущениями Вы покидаете зал. Чтобы установить такую обратную связь, мы открыли раздел «гостевая книга».
Если сейчас у Вас есть свободная минутка, поделитесь своими впечатлениями, размышлениями…
Огромное вам спасибо за «Пластилин мира»!!! Сын прохохотал весь спектакль, на обратном пути мы скакали, смеялись и вспоминали моменты спектакля, и кажется, где-то по пути потеряли бревно…;) Не факт, что оно не найдется, но мы тогда к вам еще придем, ладно?
Очень понравился спектакль Пластилин мира. Очень необычный, захватывает внимание, прекрасные актеры. А вот спектакль Ромео и Джульетта смотреть интересно только тем, кто с пьесой хорошо знаком. Тем, кто не знает пьесы, будет сложно или даже неинтересно.
Дорогой коллектив Театра на Жуках, особая благодарность за спектакль «Пластилин мира»!!! Какой прекрасный выбор показать зрителю именно его в начале серого февраля (природа не особо баловала нас солнечными деньками в тот момент): сочный взрыв, феерия красок и заряд позитива оказались очень уместными! Это как оказаться в нужное время в нужном месте!!! Благодарю от всего сердца!!!
«Пластилин мира» смотрела на одном дыхании. После спектакля вспоминала отдельные моменты и улыбалась. Молодцы, в столь маленьком пространстве столько творчества, харизмы и таланта!
07.02.2016 удалось поприсутствовать на спектакле «Пластилин мира» и увидеть такую игру красок, живости, парадоксальности… И очень интересные тексты, думаю, их можно разбирать и разбирать. Можно вот так, сидя на спектакле, удивляться этому буйству идей и перемен…а в какой-то момент время, как и все на сцене, закружилось. Было здорово, спасибо вам. Еще в какой-то момент стало легко и просто. «А вы просто будьте»!
Проект «Театральное окно в Европу» удивителен тем, что здесь прямо на глазах происходит «подключка». Та «подключка», которую нельзя получить через книгу или каким-то другим образом добыть или купить. Она передается только из рук в руки. Мастера здесь, у нас на глазах, подключают студентов к творческому потоку. Я всячески приветствую эти приезды из разных стран, которые дают понять, как разнообразен мир, как много мы еще можем узнать, и как много разных подходов к актерской профессии и вообще к творчеству. Надеемся, что «Окно в Европу» подарит нам еще много интересных встреч и общения!
Дякуємо за майстер-клас, він пройшов творчо і дуже цікаво. Присутні не лише отримали знання і подивилися відеоприклади по темах “документальний театр” і “фізичний театр”, але й змогли у практичних вправах і етюдах відчути специфіку цих театральних жанрів. Учасники щиро вдячні Томмі Лексену і Світлані Бібі за новий досвід, знання і цікаве спілкування, це неодмінно стане їм у пригоді в подальшій роботі у своїх театральних колективах.
An absolute true pleasure working with you!
С нетерпением жду нашей следующей театральной и образовательной работы с Физическим Театром и 2theatre!
Дорогие Театр на Жуках, искренне благодарю за педагогическое турне в Украине проектов Tandem и Окно в Европу, в кооперации с BeFrank Theatre. Одно из моих самых сердечных сотрудничеств
Hugs from London,
Svetlana
Artistic Director 2theatre.com
Огромнейшее спасибо Театру на Жуках за интересные встречи и возможности познакомиться с такими великими людьми, и взять от них как можно больше за период мастер-классов. Грузинские танцы, документальный театр, пантомима от Светланы, раскрытие своих голосовых возможностей от Марьяны Садовской — огромный Вам поклон! С нетерпением ждем новых встреч, новых мастер-классов в нашем университете
Завжди люблю приїжджати на Жуки трохи раніше.., щоб не ВСКОЧИТИ у виставу, не вирватися зі своєї дійсності на пару годин, не силкувано перервати свій буденний ритм, а повільно, зупинивши час …навшпиньках, тихесенько, не порушуючи особливого душевного настрою самої ТЕРИТОРІЇ ТЕАТРУ НА ЖУКАХ, приєднатися, доторкнутися, зазирнути у різнокольорові, сяючі віконця теплого і витонченого, візерунками вирізбленого ДОМУ НА ЖУКАХ. Так сталося і цього разу — місто впливало в осінь, люди загорталися в теплий одяг, пахло хризантемами, мерзли кінчики пальців… уже усвідомлюючи це все, відчувала, що… вечір дихатиме поезією… Поезія — це ж не просто ритми і рими…- це і настрій, відокремлений від звичайного поступу часу, і певний інтелектуальний резонанс, і непевний, наче зворохоблений стан душі, і очікування, і розчарування, і ТОНКІ, ЗДОРОВІ ЕНЕРГІЇ БУТТЯ. Отакою я вже впливла до театру, і тут — МУЗИКА… ледь чутні звуки чи то лютні, чи то клавесину, аж під ребрами щось почало… чи-то булькати, чи-то пухирчиками щастя лопатися… так легко стало. Ніжно-ніжно, наче тобі в очі глянуло крихітне живе створіння… і побачило тебе в тобі, і всміхнулося до такої міри лагідно, що раптом із самої глибини в тебе вирвалися і стогін, і сльози, і посмішка одномоментно, і голоси…відчуття, що мене перенесли в часі, в просторі, до іншого виміру… і простору, що дихав передчуттям. А потім — перша музично-симфонічна цитата із давно любленого і багато разів баченого балету… і ти вже у своєму минулому, коли тобі… так само років 14-15…і перші враження від різнобарвних тлумачень «повісті, найсумнішої на світі» — сінематографічного, театрального, музичного… і обличчя людей, що наче виникали теж з мого минулого. Хтось когось нагадував. Чийсь голос викликав якісь асоціації з голосами тих, хто вже відійшов, або назавжди кудись виїхав. Поєднання білого та червоного на тлі чорного — звичайної для трагедії кольорової гами тільки додавало об’єму усьому, що відчувалося… А потім ТЕКСТИ. Раніше я від цього слова смикалася — а тепер розумію, що увесь театр найближчих десятиліть — це усе ж певні відсторонення актора від тексту — це і ознака сучасної мови, і претензія на нові пошуки в царині інтелектуального театру, бо УЯВА як інструмент театрального процесу все менше і менше здатна нас затягувати у свої тенета… через карколомну швидкість зростання гаджетів в нашому житті, які в момент можуть візуалізувати будь-що і в якому завгодно вимірі. Отже — моїм мізкам від усього, що відбувалося на сцені, — була робота. А це означає, що театр мене «за дурепу» не тримав — він включав усю мою систему осмислення дійсності — а це — знову ознака СУЧАСНОСТІ на театрі. Я ж, знаючи навіть деякі тексти напам»ять, все одно проникалася тим особливим ліричним настроєм, який був основним лейтмотивом вистави. Лірика — це те, чого нам так не вистачає… усьому організму людини. Давно, гостро, болісно. Ми переживаємо СОТНІ драм і трагедій щоденно, вже навіть не усвідомлюючи, що це, драма чи трагедія. Починаючи від перших кадрів новин за вранішньою філіжанкою кави і закінчуючи останнім постом на ФБ від когось з друзів про катастрофу, що наближається разом із місцевими виборами… це все стало… пробачте, — фікцією, фоном, гамірним тоном, що оповиває життя, а лірика — це тонка, чуттєва, може трохи не галаслива, але справжня жива інтонація, інтонація наших мрій, наших секретних сакральних шукань. Дякую усім, хто занурив мене в той вечір в цю атмосферу — театрові, режисерові, акторам, глядачам. З радістю і сподіваннями на нові зустрічі. Ваша шанувальниця І.Кобзар